Головна  →  Адміністрація  →  Протидія корупції  →  Реформування антикорупційної політики держави: мета та шляхи реалізації

Протягом тривалого часу у громадян та населення України укоренилася думка, що корупція притаманна лише чиновникам і що лише чиновники вчиняють корупційні діяння. Поширенню та закріпленню такого стереотипу мислення сприяло і наведене в Законі України «Про боротьбу з корупцією» визначення корупції, яке зводилось лише до того, що це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Однак, проведені за останні роки в Україні дослідження з питань запобігання та протидії корупції свідчать, що корупція вразила все суспільство. При цьому йдеться не просто про толерантне ставлення суспільства до корупції, а про використання корупції як «ефективної рушійної сили» при отриманні позитивних результатів врегулювання практично усього спектру соціальних відносин. Саме таке ставлення суспільства до корупції призводить до її поширення в державі.

Наслідки однобічного підходу у подолання цього явища, тобто лише шляхом застосування репресивного антикорупційного законодавства, спрямованого лише на покарання публічних службовців, без усунення факторів, що живлять та породжують корупцію, не приносило та і не могло принести жодних відчутних результатів щодо зниження її рівня.

Зокрема, правоохоронці сотнями та тисячами складали протоколи про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, а особи, на яких накладались адміністративні стягнення в більшості випадків продовжували після сплати відповідного штрафу працювати в тих самих органах державної влади на тих самих посадах.

Наразі в державі створені умови для викорінення корупції і не просто задекларовано наміри запобігати та протидіяти корупції, а реально проявлено політичну волю на вищих щаблях влади щодо проведення повного реформування не лише антикорупційного законодавства, а і всієї державної антикорупційної політики.

Першим кроком на цьому шляху стало створення Національного антикорупційного комітету, результатом діяльності та активної позиції якого стала розробка та швидке прийняття Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

До цього Закону можна ставитися критично, але не можне не визнати, що цей Закон дасть поштовх для зміни ситуації в державі.

В першу чергу слід зазначити, що Закон визначає корупцію не лише, як проблему чиновників. Закон визначає корупційними правопорушеннями і дії громадян при наданні або пропозиції надання неправомірної вигоди чиновнику.

Так, відповідно до Закону корупція - це використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.

Саме тому до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення Закон відносить не лише осіб, які отримують заробітну плату з державного або місцевого бюджетів, та осіб, які надають державні послуги (приватні нотаріуси, аудитори, експерти тощо), а і осіб, які постійно або тимчасово обіймають певні посади у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також посадових осіб юридичних осіб, фізичних осіб - у разі одержання від них чиновниками, або за участю цих чиновників іншими особами неправомірної вигоди.

При цьому значна частина положень Закону спрямована на запобігання корупції. Задля цього, вперше на законодавчому рівні визначено поняття конфлікту інтересів, під яким пропонується розуміти суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих цій особі службових повноважень.

Запобігання виникненню конфлікту інтересів передбачається забезпечити шляхом встановлення низки обмежень для чиновників щодо використання службового становища, суміщення та сумісництва, одержання подарунків, роботи близьких осіб, діяльності після звільнення з посад або припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, а також декларування конфлікту інтересів шляхом подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.

Також Закон встановлює обов’язкову вимогу для чиновників уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та повідомляти невідкладно безпосереднього керівника про наявність такого конфлікту.

Крім того, Закон визначає і наслідки притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень і, що є дуже важливим, передбачає, що особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов’язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.

В той же час, новели Закону не матимуть жодного впливу на покращення ситуації, якщо не знайдуть підтримки у суспільстві. Важливість взаємодії органів державної влади та громадянського суспільства щодо запобігання виникнення корупції та її поширення не викликає жодних сумнівів.

З цього приводу необхідно зазначити, що на сьогодні в Україні у сфері запобігання і протидії корупції активно функціонує чимала кількість громадських організацій, однак, діяльність переважної більшості з них зведена до функцій надання безоплатної правової допомоги громадянам, або спрямована на спроби «підмінити» правоохоронні органи.

Водночас, аналіз міжнародної практики у сфері залучення громадськості до запобігання та протидії корупції свідчить про те, що існує низка механізмів участі неурядових організацій в антикорупційних заходах.

Одним з таких механізмів є громадський моніторинг діяльності органів влади. Коли ми говоримо про громадський моніторинг, то маємо на увазі низку заходів, що мають здійснюватися неурядовими організаціями з метою визначення проблемних питань діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відтак, потреба у здійсненні інститутами громадянського суспільства такого моніторингу у сфері запобігання і протидії корупції є нагальною.

На сьогодні в Україні створені умови для реалізації завдань громадського моніторингу. Сприятиме цьому не лише Закон України «Про доступ громадськості до публічної інформації», а і положення Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», які передбачають участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидії корупції, в тому числі і шляхом проведення громадської антикорупційної експертизи, а також встановлюють вимоги щодо обов’язковості інформування громадськості про заходи щодо запобігання і протидії корупції, зокрема щодо підготовки та оприлюднення звіту про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції.

Іншим ефективним механізмом реалізації повноважень громадськості у сфері запобігання і протидії корупції є проведення ними інформаційних заходів з систематизації знань щодо феномену корупції, поширення зарубіжного досвіду запобігання корупції з метою підвищення спроможності неурядових організацій протидіяти поширенню корупції та забезпечення організації просвітницьких акцій спрямованих на поширення антикорупційних знань, у тому числі у навчальних закладах.

Разом із скоординованою діяльністю органів державної влади, спрямованою на реалізації подальших завдань державної антикорупційної політики, та активною позицією правоохоронних органів щодо невідворотності покарання за корупцію, такі дії громадянського суспільства дозволять знизити рівень корупції в державі та створити умови для її подальшого розвитку.

Однак, не слід забувати про те, що прийняття будь яких Законів ще не є запорукою їх успішної реалізації. Отже, попереду у держави та громадських інституцій дуже велика робота по створенню умов ефективного застосування положень нового антикорупційного законодавства. Дороговказом в такій роботі має стати затвердження Національної антикорупційної стратегії держави та прийняття на її основі державної програми, які нададуть реалістичне бачення ситуації в Україні, та визначать, враховуючи міжнародний досвід та відповідні стандарти, перспективи розвитку державної антикорупційної політики на найближчі роки.

 

Департамент антикорупційного законодавства

 та законодавства про правосуддя

Версiя для друку

 

Новини Центру надання адмін. послуг



Повідомлення територіальних органів міністерств та відомств