4 квітня 1949 року США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір (через це його часто називають Вашингтонським договором) і таким чином утворили Організацію Північноатлантичного договору (NATO – North Atlantic Treaty Organisation), яку також називають Північноатлантичним альянсом. Кожна з держав приєдналась до нього добровільно після публічного обговорення і внутрішньої парламентської процедури. У 1952 році до НАТО ввійшли Греція і Туреччина, в 1955 – ФРН, у 1982 – Іспанія, в 1999 – Польща, Чехія та Угорщина, в 2004 р. – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Румунія і Словаччина, а в 2009 р. - Албанія та Хорватія. На нинішній момент членами цієї організації є 28 держав Європи та Північної Америки.

Діяльність НАТО відповідає цілям та принципам Статуту ООН. Північноатлантичний договір було підписано 4 квітня 1949 року відповідно до Статті 51 Статуту ООН, яка підтверджує невід'ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону.

НАТО - це міжурядова організація, у якій усі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. На сучасному етапі зусилля Альянсу спрямовані, передусім, на підтримку міжнародного миру й безпеки, протидію новим викликам і загрозам, гарантування стабільності й добробуту її країн-членів.

Головним принципом діяльності Організації є загальне визнання суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Альянс дає можливість досягти індивідуальних власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля.

Діяльність НАТО зосереджена на таких основних напрямках:

• здійснення миротворчих операцій з метою врегулювання конфліктів та забезпечення пост-конфліктного будівництва;
• боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальним обігом наркотичних речовин, торгівлею людьми, незаконним відмиванням грошей;
• впровадження міжнародних освітніх та наукових програм;
• надання гуманітарної допомоги країнам, постраждалим від стихійних лих та техногенних катастроф;
• сприяння демократичному розвитку країн, забезпеченню дотримання основоположних прав людини, боротьбі з корупцією, ефективному функціонуванню механізмів державного управління.

Для того, щоб стати членом НАТО будь-яка країна має відповідати високим політичним, економічним, соціальним, ресурсним та безпековим стандартам. 28 країн-членів НАТО мають понад 900 млн. населення. 8 з 10 найбільш розвинутих держав світу є державами-членами НАТО. Членами Альянсу є 3 колишні радянські республіки та 6 країн колишнього соцтабору.

Ухвалення всіх рішень в НАТО відбувається на принципі консенсусу. Кожна країна-член НАТО має право вето, що дозволяє заблокувати будь-яке неприйнятне для неї рішення Альянсу.

Важливим аспектом співпраці країни з НАТО є:

здійснення необхідних реформ з метою піднесення рівня життя громадян до стандартів країн розвиненої демократії;

отримання гарантій забезпечення безпеки, територіальної цілісності, недоторканості кордонів та державного суверенітету;

покращення інвестиційної привабливості для міжнародних інвесторів;

зростання міжнародного авторитету; ширші можливості безпосередньої участі у виробленні рішень, які стосуються глобальної безпеки;

участь у системі колективної безпеки, яку утворюють країни-члени НАТО, є вигіднішим для економіки країни..

Емблема НАТО була затверджена у жовтні 1953 року. Коло символізує єдність та співпрацю, компас - спільний шлях до миру, який обрали для себе країни-члени.

Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими  засобами відповідно до Статуту ООН. З самого початку існування Альянс працює над установленням справедливого і тривалого мирного порядку в Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та верховенства права. Ця головна мета Альянсу наповнилась новим змістом по закінченні холодної війни, оскільки вперше у повоєнній історії Європи перспектива її досягнення стала реальністю.

Для досягнення своєї головної мети Альянс виконує такі основні завдання в галузі безпеки:

Безпека: закладає необхідне підґрунтя для стабільного клімату безпеки в Європі на основі зміцнення демократичних інститутів і прагнення до розв’язання суперечок мирним шляхом. Він намагається створити такі умови, за яких жодна країна не могла б вдаватись до залякування чи тиску, спрямованих проти будь-якої іншої держави, через загрозу силою, або загрозу застосування сили.

Консультації: відповідно до Статті 4 Вашингтонського договору Альянс є трансатлантичним форумом для проведення спільних консультацій з будь-яких питань, що впливають на життєво важливі інтереси його членів, зокрема з приводу нових подій, які можуть становити загрозу їхній безпеці. Він також сприяє координації їхніх зусиль у галузях, що становлять спільний інтерес для всіх членів Альянсу.

Стримування і оборона: забезпечує стримування та захист від будь-якої форми агресії, спрямованої проти будь-якої держави - члена НАТО, відповідно до Статей 5 і 6 Вашингтонського договору.

Отже, Північноатлантичний альянс створювався, насамперед, з метою колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки проти можливого нападу з боку СРСР. Заснування НАТО відповідає 51 статті Статуту ООН, де вказується, що “Статут ні в якій мірі не зачіпає невід`ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації...”

В часи холодної війни Альянс ніколи і ніде не використовував військову силу проти третіх країн або проти своїх же держав-членів. Водночас СРСР, на чолі Організації Варшавського договору, застосовував засіб військового втручання у внутрішні справи союзників по соціалістичному табору, як це було в Угорщині 1956 р. і Чехословаччині 1968 р.

Після завершення холодної війни Альянс перебрав на себе нові ключові завдання, як-то зміцнення безпеки шляхом заохочення партнерських відносин з усіма демократичними країнами Європи до Кавказу та Центральної Азії. У відповідь на зміни, що сталися у загальному середовищі безпеки, Альянс також перебрав на себе додаткову відповідальність. Це, зокрема, подолання нестабільності, що походить від регіональних та етнічних конфліктів на території Європи, та загроз, що виникають поза межами євроатлантичного регіону.

Нині діяльність Альянсу дедалі розширюється, охоплюючи співпрацю з Україною, Росією та іншими державами, які не входять до складу НАТО, а також зусилля, спрямовані на те, щоб зробити Альянс здатним запобігати новим викликам у галузі безпеки, які властиві ХХІ століттю, як, наприклад, міжнародний тероризм та поширення зброї масового знищення. Щоб зберегти свою ефективність стосовно захисту та зміцнення безпеки за умов нинішнього швидко змінюваного середовища безпеки, Альянс нині запроваджує ґрунтовну трансформацію, яка охоплює усі аспекти його діяльності й передбачає запровадження нових завдань, вступ нових членів, вдосконалення військового потенціалу, розбудову нових партнерських відносин та новий спосіб ведення справ.